Існує мережа установ, про яку більшість працівників ніколи не думали. Вони тихо діють на перетині соціальної політики та ринків праці, несуть величезну відповідальність і отримують відносно мало публічної уваги. Це — служби зайнятості населення, і вони формують перспективи працевлаштування мільйонів людей по всій Європі та за її межами.
NAV в Норвегії. Bundesagentur für Arbeit в Німеччині. Arbetsförmedlingen в Швеції. UWV в Нідерландах. Jobcentre Plus у Великобританії. По всій Європі більшість цих органів взаємодіють через Європейську мережу служб зайнятості населення (Мережа PES), створену рішенням Європейського парламенту та Ради. Її члени — служби зайнятості населення всіх країн ЄС, Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну, разом з Європейською комісією, і вона порівнює ефективність PES через бенчмаркінг, сприяє взаємному навчанню та сприяє реалізації Європейської стратегії зайнятості.
Вони не є реліквіями. На своєму найкращому рівні вони є сполучною тканиною між людьми та можливостями.
Що вони насправді намагаються робити
Програма ширша, ніж думає більшість людей. У звіті про можливості PES Network на 2025 рік стратегічні цілі самих служб зосереджені на скороченні довготривалого безробіття та підтримці вразливих груп населення та молоді, а також вони адаптуються до зеленого переходу та цифровізації, включаючи використання штучного інтелекту.
NAV, наприклад, пропонує «Індивідуальне працевлаштування та підтримку» (IPS — individuell jobbstøtte) людям з проблемами психічного здоров'я або зловживанням психоактивними речовинами, які проходять лікування, зі спеціалістом з працевлаштування, який працює як частина їх лікувальної команди. Ідея проста, але реалізація складна: замість довгої підготовки до гіпотетичної майбутної роботи, пошук роботи починається швидко, фокус зосереджений на звичайній оплачуваній роботі, а підтримка будується навколо людини. Норвезькі національні рекомендації щодо IPS зазначають, що міжнародні дослідження показують, що це метод, яка працює найкраще для допомоги людям із серйозним психічним захворюванням у працевлаштуванні, і що вона, імовірно, більш ніж удвічі збільшує їх шанси отримати звичайну роботу.
Амбіція цих установ, принаймні на папері, полягає в тому, що жодна людина, здатна працювати, не повинна бути виключена з можливості працювати.
Розрив між заявленою метою та досвідом життя
Будь-хто, хто працював з цими установами — або хто особисто їх використовував — знає, що відстань між амбіцією та реальністю часто велика.
Час очікування розтягується. Поради є загальними там, де вони повинні бути конкретними. Мова навколо інвалідності та працездатності може здаватися стигматизуючою, а не розширюючою можливості. Часто існує культура дотримання, яка оптимізує дотримання процесів, а не фактичні результати працевлаштування. І роботодавці, які отримують рекомендації від служб зайнятості населення, часто ставляться до них як до адміністративних обов'язків, а не як до справжніх представлень талантів.
Ніщо з цього не є неминуче. Це продукт рішень щодо фінансування, інституційного дизайну, політичних пріоритетів та рамок вимірювання, які винагороджують неправильні речі. Знання причини не мінімізує розчарування, але це говорить про те, що проблема вирішувана.
Чому це стає більш невідкладним
Три речі відбуваються одночасно, які роблять ефективність служб зайнятості населення більш значущою, ніж будь-коли.
Розрив у зайнятості між людьми з інвалідністю та без інвалідності в ЄС становив 24,0 процентних пункти у 2024 році, відповідно до Євростату. Люди з інвалідністю працюють з набагато більш низькими показниками, ніж люди без інвалідності, і розрив виявився стійким. Служби зайнятості населення є основним державним механізмом для його закриття.
Одночасно алгоритмічні інструменти входять до служб зайнятості: у 2025 році 19 з 32 служб зайнятості населення в Мережі PES повідомили про використання штучного інтелекту для покращення своїх послуг, серед областей цифровізації — профілювання осіб, які шукають роботу. Автоматизоване профілювання, підбір з допомогою штучного інтелекту та цифрові шляхи активації можуть реплікувати наявні упередження у масштабі. Установи, які приймають ці інструменти без ретельного управління, не закриють розрив — вони закріпляться його швидше.
І працівники, найбільш піддані ризику витіснення внаслідок промислового та енергетичного переходу, в основному ті самі люди, яких служби зайнятості населення повинні підтримувати: працівники старшого віку, менш кваліфіковані працівники, працівники регіонів, залежних від секторів, що занепадають. Тиск не послаблюється.
Як виглядає хороша практика
У світі PES існують справді сильні приклади. Установи, які добре працюють, як правило, мають кілька спільних характеристик: команди з залучення роботодавців, які будують постійні відносини, а не роблять разові рекомендації, інтеграція підтримки здоров'я та зайнятості в один контактний пункт замість окремих замкнених служб, рамки звітності, які вимірюють стійку зайнятість, а не лише вихід з допомоги, та змістовна участь користувачів послуг у тому, як розробляються програми.
Ніщо з цього не є радикальною ідеєю. Це операційні реальності в місцях, де хтось прийняв усталені рішення робити речі по-іншому.
Ширший сенс
Служби зайнятості населення не є гламурними. Вони не привертають такої уваги, яку могла б привернути технологічна стартап або ініціатива відомого роботодавця. Але для людей, яким вони призначені служити, вони є одними з найбільш значущих установ у економіці.
Розрив у зайнятості інвалідів не закриється без їх ефективного функціонування. Працівники, витіснені зеленим та цифровим переходом, не знайдуть нову точку опори без посередників на ринку праці, які серйозно ставляться до їх ситуації. Прагнення до більш інклюзивного ринку праці вимагає від цих установ сприйматися серйозно — роботодавцями, політиками та громадськістю.
Правильне їх налаштування — це не периферійна проблема. Це центральне питання того, є включення у роботу реальністю чи лише поданням.