Глобальний розрив у зайнятості людей з інвалідністю: дані ОЕСР, МОП і ВООЗ та їхнього значення

Масштаб розриву

Розрив у зайнятості інвалідів — різниця у відсоткових пунктах у рівнях зайнятості між людьми з інвалідністю та без неї — є однією з найбільш стійких структурних особливостей ринків праці. Це важливо для дуже великого населення: Всесвітня організація охорони здоров'я оцінює, що 1,3 мільярда людей — близько 16% світового населення, або 1 з 6 — мають значні порушення здоров'я. ВООЗ визначає виключення з трудової діяльності як один із структурних бар'єрів, які створюють нерівності у здоров'ї для осіб з інвалідністю.

Найсвіжіші гармонізовані дані для великої групи країн надходять з Європейського союзу. Згідно з Спільним звітом про зайнятість 2026 ЄС (на основі даних Eurostat EU-SILC для людей віком 20–64 років):

У звіті говориться, що включення осіб з інвалідністю на ринок праці на рівні ЄС погіршилось у 2024 році.

Варіації між країнами

Розрив не є рівномірним. У ЄС у 2024 році, згідно зі Спільним звітом про зайнятість 2026:

• Розрив перевищував 20 відсоткових пунктів у кожній державі-члені, крім однієї — Словенії, «найкращого виконавця», де він зменшився на 3,1 пункти до 14,2.
• У Румунії, Хорватії, Литві, Ірландії, Польщі, Болгарії та Бельгії розрив перевищував 30 відсоткових пунктів. Бельгія зафіксувала розрив у 33,1 пункти.
• Хорватія, Ірландія та Польща зафіксували збільшення розриву разом із великими показниками понад 35 пунктів.
• Австрія та Нідерланди досягли деякого прогресу і входять до числа країн «кращих за середній показник», поряд із Чехією, Естонією, Німеччиною, Фінляндією, Францією та Латвією.

Такі варіації свідчать про те, що політика, інституції та структура ринку праці мають значення — але наступний розділ пояснює, чому рейтинги країн слід читати з обережністю.

Чому міжнаціональні порівняння потребують обережності

Показники зайнятості інвалідів залежать від того, як вимірюється інвалідність.

• Розриви в статистичних рядах. У Спільному звіті про зайнятість зазначається, що Данія, Іспанія, Італія, Португалія та Румунія всі повідомили про розриви в рядах у 2024 році, і розрив збільшився у всіх п'яти. В Італії, наприклад, розрив змінився з 15,9 до 25,1 пункту після розриву — зміна, яка не дозволяє коректно інтерпретувати економічні показники, і яка сама по собі становить близько половини змін на рівні ЄС.
• Самозвіт про інвалідність. У робочому документі ОЕСР (2025) зазначається, що більшість заходів покладаються на те, що люди звітують про те, чи обмежує стан їхнього здоров'я їхню повсякденну діяльність. Ці заходи погано порівнюються між країнами та у часі, оскільки ймовірність того, що люди повідомлять про інвалідність, залежить від їхнього середовища — і успішна політика може навіть змінити те, як люди звітують про інвалідність, у способи, які роблять розрив гіршим.
• Кращі заходи. У документі ОЕСР рекомендується доповнювати звичайний розрив розривом, коригованим на поширеність, і будувати шкали на основі конкретних питань про функціональні порушення та обмеження діяльності. Використовуючи ці більш надійні методи, він спостерігає, що країни з нижчими загальними рівнями зайнятості часто мають нижчі розриви у зайнятості інвалідів — і запитує, як деяким країнам вдається поєднувати високі рівні зайнятості інвалідів з малими розривами.

МОП робить аналогічну точку з глобальної перспективи: у 65 країнах дослідження 2024 року частка людей з інвалідністю у працездатному населенні коливалась від менше 1% до понад 13%, що відбиває різниці у сприйманні, культурі та обізнаності, а також різниці у вимірюванні між опитуваннями.

Глобальні докази від МОП

Робочий документ МОП (Ananian та Dellaferrera, 2024) проаналізував національні обстеження домогосподарств з 65 країн, охоплюючи всі регіони та рівні економічного розвитку. Він виявив, що:

• Участь: наявність інвалідності зменшує ймовірність участі на ринку праці на 29 відсоткових пунктів для чоловіків та 20 відсоткових пунктів для жінок в середньому, навіть після врахування віку та освіти.
• Безробіття: коли вони все ж таки беруть участь, люди з інвалідністю більш схильні до безробіття — на 8 відсоткових пунктів для чоловіків та 7 для жінок. Розрив у безробітті здається вужчим у країнах, що розвиваються.
• Оплата праці: у 30 країнах з даними про заробітну плату, працівники з інвалідністю заробляють на 12% менше за годину, ніж їхні колеги без інвалідності, і три чверті цього розриву не пояснюються різницями у освіті, віці та професії. Розрив досягає 26% у низько- та нижчосередньодохідних країнах і становить 9% у розвинених країнах.
• Гендерний фактор: коли дані про заробітну плату можна розбити за статтю, жінки з інвалідністю, схоже, заробляють менше в середньому, ніж чоловіки з інвалідністю.

Структура розриву

За освітою

Працівники з інвалідністю мають тенденцію мати нижчий рівень освіти: у 30 країнах вибірки МОП із заробітною платою, 38% працівників з інвалідністю не мали середньої освіти, порівняно з 28% інших працівників. МОП пов'язує це з бар'єрами, з якими люди з інвалідністю можуть зіткнутися при доступі до освіти на ранніх етапах життя.

За професійною групою

Працівники з інвалідністю надмірно представлені у найпростіших професіях (24% проти 16% для працівників без інвалідності) та недопредставлені серед менеджерів, фахівців та технічних спеціалістів (28% проти 38%).

За режимом роботи

Працівники з інвалідністю частіше працюють неповний робочий день: 13% працюють менше 20 годин на тиждень, на 5 відсоткових пунктів більше, ніж інші працівники. У країнах, що розвиваються, вони також частіше працюють на тимчасових умовах контрактів (44% проти 38%).

Причини розриву

Докази визначають як факторами пропозиції, так і факторами попиту.

Сторона пропозиції (індивідуальна)

• Стани здоров'я, що безпосередньо обмежують працездатність
• Нижчий рівень освіти (частково спричинений недостатньою доступністю систем освіти)
• Системи допомоги, в яких фінансовий доход від роботи може бути незначним

Сторона попиту (роботодавець)

• Статистична дискримінація: роботодавці приймають рішення про прийняття на роботу на основі припущень щодо продуктивності групи, до якої належить кандидат, замість оцінки індивіда
• Завищені витрати на адаптацію: МОП зазначає, що роботодавці часто завищують вартість надання робочих місць з адаптацією
• Недостатньо доступний набір персоналу: процеси подання заявок, проведення співбесід та відбору — включаючи онлайн-набір персоналу — які не доступні для кандидатів з інвалідністю
• Недостатньо доступні робочі місця: фізичні середовища, цифрові системи та робочі процеси, які не адаптовані

Польові експерименти — зазвичай охоплюючі фізичні порушення у розвинених країнах — надали докази того, що дискримінація на ринку праці щодо людей з інвалідністю існує, як підсумовано МОП.

Інституційна

• Пасивна конструкція систем допомоги, яка послаблює фінансовий стимул для пошуку роботи
• Недостатня пропускна спроможність служб трудовлаштування з підтримкою
• Професійна реабілітація, зосереджена на лікуванні, а не на трудовлаштуванні
• Закони проти дискримінації, які слабо застосовуються

Що працює: докази

Індивідуальне трудовлаштування та підтримка (IPS / трудовлаштування з підтримкою): IPS — швидкий пошук конкурентної роботи з постійною підтримкою — це засноване на докладах модель, первісно розроблена для осіб працездатного віку з серйозним психічним захворюванням. Систематичний огляд та метаналіз 2023 року рандомізованих контрольованих випробувань для молодих дорослих з розладами психічного здоров'я (Bond та ін.) виявив, що всі сім включених досліджень показали значно вищий рівень зайнятості для IPS: 58,3% учасників IPS були конкурентно зайняті під час спостереження, порівняно з 32,4% учасників контрольної групи.

Інші заходи: Субсидії заробітної плати, засоби адаптації, спрямовані на роботодавців, раннє втручання під час тимчасової непрацездатності через хворобу, квоти для людей з інвалідністю та добровільні схеми роботодавців широко використовуються. Їхня ефективність залежить переважно від розробки — наприклад, від того, наскільки добре вони спрямовані, чи поєднуються вони з практичною підтримкою та як вони впроваджуються — тому розробники політики повинні шукати оцінки конкретної програми, а не припускати, що захід працює скрізь.

Джерела

• Всесвітня організація охорони здоров'я (2023): Disability (інформаційний бюлетень) — https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/disability-and-health
• Європейська комісія / Рада ЄС (2026): Joint Employment Report 2026 — https://employment-social-affairs.ec.europa.eu/joint-employment-report-2026_en
• Eurostat (2025): Employment gaps for women & people with disabilities — https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat-news/w/ddn-20250527-1
• ОЕСР (2025): Geiger, B. та Prinz, C., Measuring disability employment gaps: How to get robust comparisons across countries and over time, OECD Social, Employment and Migration Working Papers No. 314 — https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2025/12/measuring-disability-employment-gaps_3d4a31d3/2d0be829-en.pdf
• МОП (2024): Ananian, S. та Dellaferrera, G., A study on the employment and wage outcomes of people with disabilities, ILO Working Paper 124 — https://www.ilo.org/sites/default/files/2024-08/WP124_web.pdf
• Bond, G.R. та ін. (2023): A Systematic Review and Meta-analysis of IPS Supported Employment for Young Adults with Mental Health Conditions, Administration and Policy in Mental Health and Mental Health Services Research 50:160–172 — https://ipsworks.org/wp-content/uploads/2023/09/23-bond-systematic-review-of-IPS-for-young-adults-1.pdf