Новий звіт для NHO Geneo: проблема добробуту Норвегії — це нестача людей, а не грошей
Норвегія витрачає на соціальне забезпечення більше, ніж майже будь-яка інша країна, проте новий звіт, замовлений NHO Geneo, стверджує, що реальним обмежувальним чинником більше не є гроші. Це люди.
Звіт Et bærekraftig velferdssamfunn: Veivalg og muligheter («Стале суспільство добробуту: вибір шляху та можливості») написав Коре Хаген (Kåre Hagen), керівник Центру досліджень добробуту та праці (SVA) при OsloMet, і представили його на щорічній конференції NHO Geneo. NHO Geneo — це об'єднання роботодавців приватних постачальників послуг охорони здоров'я та соціального забезпечення; у передмові Хаген пише, що відповідальність за аналіз несе він один.
Три десятиліття без прогресу у подоланні виключення
Вердикт Хагена щодо трудової інклюзії є різким. Якщо вимірювати не кількістю людей, які пройшли через програми, а кількістю тих, хто отримав стабільну роботу, результати слабкі: рівень виключення не знизився за три десятиліття — «snarere tvert om» (якщо вже на те пішло, навпаки).
- На початку 2000-х років Норвегія мала один із найвищих показників зайнятості в Європі. Тепер вона на 7 місці.
- З 2001 року, коли набула чинності перша угода про інклюзивне трудове життя, рівень зайнятості серед людей віком 20–66 років ненорвезького походження зріс лише з 63 до 67%. Для решти населення він практично не змінився: 79,8% у 2001 році, 79,3% у 2024 році.
- Сьогодні в Норвегії є 105 000 молодих людей віком до 30 років, які не мають ні роботи, ні освіти.
- Половина отримувачів інвалідної пенсії в Норвегії кажуть, що мали труднощі в школі. «Виключення молоді обходиться дуже дорого», — пише Хаген.
Скільки варте навіть невелике покращення
Хаген не намагається оцінити повну суспільну вартість виключення. Натомість він показує, скільки варте навіть незначне покращення, посилаючись на недавній розрахунок (Andersen, 2026): зниження на 10% лікарняних та кількості людей, які отримують допомогу з оцінки працездатності (AAP) та інвалідну пенсію, заощадило б 25 мільярдів норвезьких крон. Якби ці люди в середньому працювали на півставки замість отримання виплат, це додало б вартість, еквівалентну 35 000 робочих місць на повну зайнятість.
З іншого боку, він робить приблизне припущення, що державний сектор витрачає 50–60 мільярдів норвезьких крон на рік на послуги з інклюзії: приблизно 24 мільярди через Directorate of Integration and Diversity та 12 мільярдів на програми ринку праці NAV, а також на професійну реабілітацію, частину лікування залежностей, постпенітенціарну підтримку та муніципальні заходи.
Перевернути перспективу
Головна рекомендація полягає в тому, щоб перевернути політику інклюзії. Сьогоднішня система, стверджує Хаген, ґрунтується на трьох припущеннях: що людина поза ринком праці є проблемою, яку потрібно виправити, що важлива лише звичайна робота, і що поєднання зарплати та виплат є ризиком, за яким потрібно наглядати. Якщо все перевернути, виходить програма:
- Спочатку працевлаштувати, потім навчати. Людям потрібно бути всередині робочого процесу, щоб розвинути мотивацію та навички для нього — логіка супроводжуваної зайнятості.
- Створювати робочі місця, які підходять. Створювати реальні, продуктивні ролі для людей, які не можуть виконувати звичайну роботу, рухаючись власним інтересом роботодавців. Муніципалітети, яким бракує персоналу з догляду, повинні передавати завдання від спеціалізованого персоналу до робочих місць, що підходять людям, яким важко знайти роботу.
- Зробити так, щоб поєднання роботи та виплат було вигідним. Хаген пропонує експеримент для отримувачів AAP та інвалідної пенсії такого ж масштабу, як нинішній пробний проєкт зі зниження податків для молоді, наприклад дозволивши людині віддавати частину своєї виплати як субсидію на зарплату в обмін на те, що роботодавець платитиме фіксовану зарплату.
Лікарняні як показник якості послуг
Хаген також розглядає лікарняні у сфері охорони здоров'я та догляду як питання якості й потужності. Якби в кожному муніципалітеті рівень лікарняних був таким низьким, як у найкращих 20%, сфера охорони здоров'я та догляду отримала б 10 800 еквівалентів повної зайнятості — без збільшення державних витрат. Для 105 000 молодих людей поза роботою та навчанням він пропонує цивільну альтернативу військовій службі, навчаючи їх роботі у сфері кризового реагування та готовності.
Звіт завершується 10 рекомендаціями — від посилення тиску на інновації та кращого вимірювання того, що працює, до передбачуваних умов для приватних постачальників послуг та переходу «від держави добробуту до суспільства добробуту».
Чому це важливо для роботодавців: Аргументація Хагена ставить роботодавців у центр. Якщо дефіцит робочої сили в Норвегії має бути вирішений за рахунок тих, хто зараз поза ринком праці, інклюзія має відбуватися на робочих місцях — через проєктування посад, підтримку на роботі та домовленості, які роблять це вигідним для обох сторін.
Детальніше про фіскальну вартість виключення читайте на InkludX Economics.
Джерело: Kåre Hagen (2026), Et bærekraftig velferdssamfunn: Veivalg og muligheter, звіт, замовлений NHO Geneo.